Women and Justice: Keywords

Domestic Case Law

Cправа № 243/9975/16-к (Case No. 243/9975/16-к) Верховний Суд (Supreme Court of Ukraine) (2019)

Sexual violence and rape

The defendant, a boy under the age of 18 (juvenile: 16-18 years), committed lewd acts against a girl under the age of 14 (minor). The first-instance court imposed a punishment of five years imprisonment (Part 2 of Article 156 of the Criminal Code of Ukraine - Criminal Code). However, the court of first instance released the defendant from serving a sentence and instead imposed a probationary period of two years (Articles 75, 104 of the Criminal Code). The Court of Appeal left the decision unchanged. The victim's representative demanded a review of the case due to the mildness of the punishment, failure to take into account the gravity of the crime, and aggravating circumstances. The Supreme Court noted that a person who has committed a crime must be given a punishment that is necessary and sufficient for his correction and prevention of new crimes (Articles 50, 65 of the Criminal Code). The sentence must be based on the principles of proportionality and individualization, the type and size of the punishment should correspond to the nature of the crime, its dangerousness, and the identity of the perpetrator. When choosing a coercive measure (enforcement), the mitigating circumstances (sincere remorse and the commission of the crime by a minor) and aggravating circumstances (not established during the trial) are essential considerations. An individual analysis of the situation showed a low risk of committing a repeated criminal offense. The Supreme Court found that the defendant presented a low risk for re-offending because the defendant was a child under 18 who, according to psychological analysis, was capable of re-education, moreover it was the first offense he committed, and he sincerely repented. Thus, the Supreme Court rejected the victim’s petition to increase the sentence. This case is important because it shows the principle of proportionality and efficiency of punishment, and emphasizes the importance of preventing unreasonably heavier punishment.

Особа, що не досягла 18 років, (неповнолітня: 16-18 років) вчинила розпусні дії щодо особи, яка не досягла 14 років (малолітньої особи). Суд першої інстанції призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (ч.2 ст. 156 КК), але засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки (ст. 75, 104 КК). Апеляційний суд залишив рішення без змін. Представник постраждалої особи вимагав перегляду справи через м’якість покарання, неврахування тяжкості злочину та обтяжуючих обставин. Верховний суд зазначив, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів (ст. 50, 65 КК ); виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують (щире каяття та вчинення злочину неповнолітнім) та обтяжують (в ході судового розгляду не встановлено). Індивідуальний аналіз ситуації показав, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення низький, а тому перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства цілком можливе, тому вимоги представника постраждалої особи не були задоволені. Ця справа є важливою, бо показує дію принципу пропорційності покарання злочину і недопущення необґрунтовано більш тяжкого покарання.

Cправа № 149/1596/16-к (Case No. 149/1596/16-к) Верховний Суд (Supreme Court of Ukraine) (2019)

Sexual violence and rape

The defendant physically attacked and raped the victim. The court of the first instance found the defendant guilty of rape (part 1 of Article 152 of the Criminal Code of Ukraine - after this The Criminal Code) and sentenced him to three years of imprisonment. However, the appellate court released the defendant from serving the sentence and instead imposed a three-year probationary period (Article 75 of the Criminal Code). In accordance with Article 75, the court may decide to release a person from serving a sentence with probation if the maximum sentence for a criminal offense does not exceed five years of imprisonment (the maximum imprisonment for rape is five years). The prosecutor noted that the punishment was disproportionate to the gravity of the crime. The victim demanded actual imprisonment because, as a result of the attack, she developed depression and needed a rehabilitation course with a psychologist. The Supreme Court noted that a person who has committed a crime must be given a punishment that is necessary, proportionate to the crime, and sufficient for his correction and prevention of new crimes (50, 65 of the Criminal Code). The Supreme Court annulled the appellate decision due to the court’s failure to take into account the gravity of the crime and the consequences for the victim. Thus, the Supreme Court ordered a new trial, ordering that the court apply the law on a more serious criminal offense or increase the punishment. This means that Article 75 (exemption from punishment with the appointment of probation and probationary period) cannot be applied, and instead the punishment should be imposed in accordance with Article 152 (rape): from three to five years in prison. This case is important because it emphasizes the severity of rape, the need for proportionate punishment, and consideration of the consequences for the victim.

Особа 2 напав на Особу 1 та зґвалтував із застосуванням фізичного насильства. Судом першої інстанції Особу 2 було визнано винним у вчиненні зґвалтування (ч. 1 ст. 152 Кримінального Кодексу України - далі КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, але рішенням апеляційного суду Особу 2 було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки (ст. 75 КК). Прокурор зазначив, що покарання є невідповідним тяжкості злочину; потерпіла вимагала покарання у вигляді реального позбавлення волі, бо внаслідок вчинення злочину щодо неї вона перебуває у стані депресії, проходить курс реабілітації у психолога. Верховний Суд зазначив, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів ( 50, 65 КК); виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій та їх небезпечності. Рішення апеляційної інстанції було скасовано, через неврахування тяжкості злочину та наслідків для потерпілої; було призначено новий розгляд справи у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Ця справа є важливою, бо наголошує на тяжкості згвалтування, необхідності співмірного покарання та урахування наслідків для жертви.

Cправа № 334/5052/17 (Case No.334/5052/17) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2020)

Sexual violence and rape

The appellant attacked the victim in the park in an attempt to rape her, but he was noticed by other people and fled the scene of the crime before committing rape. The court of first instance sentenced the appellant to imprisonment for three years. However, the court discharged the appellant from imprisonment and instead put him on probation, with the imposition of certain duties. The appellate court overturned this decision and reinstituted the prison sentence of three years, cancelling the discharge from punishment on probation. The Supreme Court affirmed the appellate decision, finding that the court of first instance did not sufficiently consider the degree of public danger of the crime, or that the victim was disabled since childhood, which made her exceptionally vulnerable. Also, the first-instance court did not consider the fact that the appellant did not succeed in raping the victim only because of the intervention of other people who forced the appellant to flee the scene, not because he willingly abandoned the crime. This case is significant because it illustrated how Ukrainian courts should apply the sentencing factors for attempted crimes – (i) the gravity of the offense, (ii) the amount of progress made toward completing the crime, and (iii) the reasons the crime was incomplete – in sexual violence cases.

Скаржник напав на жертву в парку, намагаючись її зґвалтувати, але оскільки його помітили інші люди, він втік з місця злочину, перш ніж вчинити зґвалтування. Суд першої інстанції засудив заявника до трьох років позбавлення волі. Проте, суд звільнив скаржника від відбування покарання, натомість призначив йому випробувальний термін із покладенням певних обов’язків. Апеляційний суд скасував це рішення та поновив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, скасувавши звільнення від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, встановивши, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки злочину та те, що потерпіла була інвалідом з дитинства, що робило її особливо вразливою. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що скаржнику не вдалося зґвалтувати жертву лише через втручання інших осіб, які змусили скаржника втекти з місця події, а не через те, що він добровільно відмовився від злочину. Ця справа є важливою, оскільки вона продемонструвала, які обставини мають враховувати українські суди при призначенні покарання за замах на злочин у справах, які стосуються сексуального насильства: (i) тяжкість правопорушення, (ii) ступінь досягнутого на шляху завершення злочину, і (iii) причини, через які злочин не був доведений до кінця злочину.