Women and Justice: Keywords

Legislation

Наказ "Про затвердження Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги", Міністерство юстиції України (Order on Centers of Free Secondary Legal Aid) (2018)

Domestic and intimate partner violence, Gender discrimination

Secondary legal aid centers (“centers”) were established to ensure access to free legal aid, which is guaranteed by the state and fully or partially provided at the expense of the State Budget of Ukraine, local budgets, and other sources. Legal aid is the provision of legal services to ensure the realization, protection, and restoration of human and civil rights and freedoms Secondary legal aid includes the following types of legal services: defense ; representation of the interests of persons entitled to free secondary legal aid in courts, other state bodies, and local self-government bodies;and preparation of procedural documents. According to the Law "On free legal aid" and other laws of Ukraine, the right to free secondary legal aid have specific categories of particularly vulnerable persons, such as persons who have suffered from domestic violence or gender-based violence. The main tasks of the centers are raising legal awareness and education; providing free primary and secondary legal aid; providing access to electronic services of the Ministry of Justice of Ukraine. If a vulnerable person requests, the centers can provide the service in the person’s residence. The centers provide such visits to persons affected by domestic violence or gender-based violence in order to provide free legal aid and work with other entities responsible for preventing and combating domestic violence in accordance with Article 15 of the Law of Ukraine "On Preventing and Combating Domestic Violence." The provisions of Article 15 of the Law stipulate that the actors involved in preventing and combating domestic violence must inform each other within one day of discovering an incident of domestic violence, coordinate measures to respond to such cases, provide practical assistance to victims, etc. 2023 amendments available here: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2056-23#Text.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центри) створені з метою забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Безоплатна правова допомога - це надання правових послуг з метою забезпечення реалізації, захисту та відновлення прав і свобод людини і громадянина Вторинна правова допомога включає такі види правових послуг як захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування; складення документів процесуального характеру. Відповідно до Закону "Про безоплатну правову допомогу " та інших законів України, право на безоплатну вторинну правову допомогу мають окремі категорії особливо вразливих осіб, зокрема особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі. Основними завданнями центрів є підвищення правової обізнаності та освіти; надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги; забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України. За потреби та за бажанням особи центри можуть надавати послуги за місцем її проживання. Центри надають виїзді послуги для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, з метою надання безоплатної правової допомоги та взаємодії з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству ". Положеннями статті 15 Закону передбачено, що суб'єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, зобов'язані інформувати один одного протягом однієї доби про виявлений випадок домашнього насильства, координувати заходи реагування на такі випадки, надавати практичну допомогу постраждалим особам тощо. 2023 змін: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2056-23#Text.

Закон України "Про безоплатну правову допомогу", Верховна Рада України (Law of Ukraine On Free Legal Aid) (2011)

Domestic and intimate partner violence, Gender discrimination

This Law defines the right to free legal aid. Free legal aid is legal aid guaranteed by the state and fully or partially provided at the expense of the State Budget of Ukraine, local budgets, and other sources. Legal aid is the provision of legal services to ensure, protect, and provide redress for violations of human and civil rights and freedoms. Ukraine provides primary legal aid to all people and secondary legal aid to underserved groups. Free primary legal aid is a state guarantee which requires informing a person about their rights and freedoms, the procedure for their realization, restoration in case of their violation, and the procedure for appealing decisions, actions, or inaction of state authorities, local self-government bodies, officials and officers. All persons under the jurisdiction of Ukraine have the right to free primary legal aid according to the Constitution of Ukraine and this Law. When exercising the right to free legal aid, no privileges or restrictions shall be applied to persons based on race, skin color, or other characteristics. Free secondary legal aid is a state guarantee that creates equal opportunities for access to justice. Free secondary legal aid includes the following types of legal services: defense; representation of interests of persons in courts, other state bodies, and local self-government bodies before other persons; preparation of procedural documents. The following underserved groups of persons have the right to get free secondary legal aid per this Law and other laws of Ukraine: victims of domestic violence or gender-based violence, children, including orphans, children deprived of parental care, children in difficult life circumstances, children affected by war or armed conflict, etc.

Цей Закон визначає право на безоплатну правову допомогу. Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;. Правова допомога - це надання правових послуг з метою забезпечення, захисту та відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. В Україні первинна правова допомога надається всім особам, а вторинна правова допомога конкретним групам осіб, наприклад, малозабезпеченим верствам населення. Безоплатна первинна правова допомога є державною гарантією, яка передбачає інформування особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у разі їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, відповідно до Конституції України та цього Закону. При реалізації права на безоплатну правову допомогу не може бути привілеїв чи обмежень щодо осіб за ознаками раси, кольору шкіри, за іншими ознаками. Безоплатна вторинна правова допомога є державною гарантією, що створює рівні можливості для доступу до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до цього Закону та інших законів України мають малозахищені групи осіб, наприклад, особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі; діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройних конфліктів, тощо.

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Верховна Рада України (Law of Ukraine On the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights) (1998)

Gender discrimination

Parliamentary control over the observance of human rights and freedoms, including gender equality, is implemented by the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights as enshrined in the Law of Ukraine "On the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights." The purpose of the Commissioner’s parliamentary control is to prevent discrimination in exercising human rights and freedoms. When applying to the Commissioner, there are no privileges or restrictions based on gender, race, color, religion, or other grounds. Anyone may file a complaint with the Ombudsman regarding discrimination based on sex, sexual harassment, or gender-based violence. If the Commissioner finds legislation provisions that do not comply with human rights, they appeal to the Constitutional Court of Ukraine to verify the constitutionality of such legislation provisions. If the court submits such provisions unconstitutional, they become invalid. The Commissioner submits to bodies of state power, bodies of local self-government, associations of citizens, enterprises, institutions, and organizations, regardless of ownership forms, their officials and personnel for taking within the period of one month, respective measures aimed at the elimination of uncovered acts of violation against human and citizens' rights and freedoms. Failure to comply with the legal requirements of the Commissioner entails administrative liability in accordance with the Code of Ukraine on Administrative Offenses. In its work, the Parliament Commissioner for Human Rights, within the framework of monitoring the observance of human and civil rights and freedoms, (i) monitors the observance of equal rights and opportunities for women and men; (ii) considers appeals on cases of gender-based discrimination and gender-based violence; (iii) highlights in her annual report the issues of observance of equal rights and opportunities for women and men and gender-based violence.

Парламентський контроль за дотриманням прав і свобод людини, в тому числі ґендерної рівності, здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, що закріплено в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Метою парламентського контролю Уповноваженого є недопущення дискримінації у сфері реалізації прав і свобод людини. При зверненні до Уповноваженого не існує привілеїв чи обмежень за ознаками статі, раси, кольору шкіри, релігії чи іншими ознаками. Будь-хто може звернутися до Уповноваженого зі скаргою на дискримінацію за ознакою статі, сексуальні домагання або гендерно зумовлене насильство. Якщо Уповноважений виявляє положення законодавства, які не відповідають правам людини, він звертається до Конституційного Суду України для перевірки конституційності таких положень законодавства. Якщо суд визнає такі положення неконституційними, вони втрачають чинність. Уповноважений вносить органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, їх посадовим і службовим особам подання про вжиття у місячний строк відповідних заходів, спрямованих на усунення виявлених фактів порушень прав і свобод людини і громадянина. Невиконання законних вимог Уповноваженого тягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. У своїй роботі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в рамках здійснення контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина (i) здійснює моніторинг дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; (ii) розглядає звернення щодо випадків дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі; (iii) висвітлює у своїй щорічній доповіді питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та насильства за ознакою статі.

Указ "Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини", Президент України (Order "On Approval of the National Human Rights Strategy," President of Ukraine) (2021)

Domestic and intimate partner violence, Employment discrimination, Gender discrimination, Gender-based violence in general, Trafficking in persons

The Strategy aimed to improve government policies promoting human and civil rights and freedoms. The Strategy aims to unite society in protecting the values of human rights and freedoms based on equality and non-discrimination. The Strategy contains the following gender-specific directions: § 8 Preventing and combating discrimination, § 9 Ensuring equal rights and opportunities for women and men, § 10 Preventing and combating gender-based violence, exploitation, and trafficking in human beings, § 11 Preventing and combating domestic violence, § 13 Ensuring the right to work and social protection (creating conditions for practical reconciliation of work and family responsibilities, preventing and combating discrimination in the workplace based on family responsibilities), § 27 Raising awareness in the field of human rights (on equal rights of women and men, the inadmissibility of discrimination, etc.) Each paragraph has the following structure: "Strategic goal," "Problems addressed by the strategic direction," "Tasks aimed at achieving the goal," "Expected results," and "Main indicators." For example, consider Strategic Goal § 9 - women and men in Ukraine have equal rights and opportunities in all spheres of life, which addresses problems including gender inequality in economic opportunities; distribution of family responsibilities; a wage gap for women and men in opportunities to participate in political life; the prevalence of gender stereotypes in society; and other cases of gender discrimination. Tasks aimed at achieving § 9’s goal include incorporating the needs of different groups of women and men by (i) incorporating such gender-based needs into laws, national development strategies, and local development strategies; (ii) applying a comprehensive gender approach to the formation, monitoring, and evaluation of state policy; (iii) to introducing comprehensive measures to overcome gender discrimination, in particular, gender stereotypes; and (iv) creating conditions for the expansion of gender equality in the society. Expected results of § 9 are (i) the application of a comprehensive gender approach to the formulation, implementation, monitoring, and evaluation of state policy; (ii) the reduction of the number of cases of gender discrimination; (iii) the protection of women and men’s equal access to participation in politics and decision-making processes at the state and local levels; (iv) the expansion of economic opportunities for women; (v) the reduction of the gender pay gap and inequality in the distribution of family responsibilities; (vi) raising public awareness of combating discrimination; and (vii) the reduction of gender-based violence. The main indicators of successful implementation are the (i) average wages of women and men; (ii) employment rate of women and men of working age; (iii) proportion of women serving as politicians and in government roles; (iv) Ukraine's place in the Global Gender Gap; and (v) Ukraine's place in the Gender Development Index.

Стратегія спрямована на вдосконалення державної політики у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Стратегія має на меті об'єднати суспільство у захисті цінностей прав і свобод людини на засадах рівності та недискримінації. Стратегія містить наступні гендерно-специфічні напрями: § 8 Запобігання та протидія дискримінації, § 9 Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, § 10 Запобігання та протидія гендерно обумовленому насильству, експлуатації та торгівлі людьми, § 11 Запобігання та протидія домашньому насильству, § 13 Забезпечення права на працю та соціальний захист (створення умов для практичного поєднання трудових і сімейних обов'язків, запобігання та протидія дискримінації у сфері праці за ознакою сімейних обов'язків), § 27 Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини (щодо рівних прав жінок і чоловіків, неприпустимості дискримінації тощо). Кожен пункт має наступну структуру: "Стратегічна мета", "Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям", "Завдання, спрямовані на досягнення мети", "Очікувані результати", "Основні індикатори". Наприклад, розглянемо Стратегічну ціль § 9 - "Жінки і чоловіки в Україні мають рівні права та можливості в усіх сферах життєдіяльності", яка стосується таких проблем, як гендерна нерівність в економічних можливостях; розподіл сімейних обов'язків; розрив в оплаті праці жінок і чоловіків; можливості участі в політичному житті; поширеність гендерних стереотипів у суспільстві; інші випадки гендерної дискримінації. Завдання, спрямовані на досягнення мети § 9, включають врахування потреб різних груп жінок і чоловіків шляхом (i) включення таких гендерних потреб до законів, національних стратегій розвитку та стратегій місцевого розвитку; (ii) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, моніторингу та оцінки державної політики; (iii) впровадження комплексних заходів для подолання гендерної дискримінації, зокрема, ґендерних стереотипів; (iv) створення умов для розширення ґендерної рівності в суспільстві. Очікуваними результатами виконання § 9 є (i) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, реалізації, моніторингу та оцінки державної політики; (ii) зменшення кількості випадків дискримінації за ознакою статі; (iii) забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків до участі в політиці та процесах прийняття рішень на державному та місцевому рівнях; (iv) розширення економічних можливостей жінок; (v) скорочення гендерного розриву в оплаті праці та нерівності у розподілі сімейних обов'язків; (vi) підвищення рівня обізнаності населення щодо протидії дискримінації; (vii) зменшення рівня гендерного насильства. Основними індикаторами успішного виконання є (i) середня заробітна плата жінок і чоловіків; (ii) рівень зайнятості жінок і чоловіків працездатного віку; (iii) частка жінок серед політиків і на державних посадах; (iv) місце України в Глобальному індексі гендерного розриву; та (v) місце України в Індексі гендерного розвитку.

Наказ "Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів", Міністерство соціальної політики України (Order On Approval of the Instruction on Integration of Gender Approaches in Legal Developments) (2020)

Gender discrimination

The Instruction establishes general requirements for the application of gender approaches in the development of legal acts in order to implement the provisions of the Law of Ukraine " On Ensuring Equal Rights and Opportunities for Women and Men." The gender approach is a strategy that ensures that the interests and experiences of women and men are incorporated as an integral part of the planning, implementation, monitoring, and evaluation of policies and programs in the political, economic, cultural, and social spheres to ensure that women and men receive equal benefits. This gendered approach makes it possible to identify the differences in impact and ensure that the needs and interests of different population groups are considered in the legislation. The introduction of gender analysis in state policy-making is connected, in particular, with the need to overcome the approach in which gender equality is considered as equal treatment of all citizens regardless of social or other circumstances. At the same time, equality means ensuring equal opportunities of access to state guarantees for all citizens regardless of gender, age, disability, place of residence, race, color, political, religious and other beliefs, ethnic and social origin, citizenship, marital and property status, language, belonging to low-mobility groups, or other characteristics. The effectiveness of the implementation of state policy depends on the fullest possible consideration of the unique and distinctive physical, social, and economic characteristics and life experiences of different socio-demographic groups of women and men, girls and boys. Gender analysis is the study of differences between women and men in conditions, needs, levels of participation, access to and management of resources, decision-making powers, etc., due to gender roles (norms, expected behaviors, activities, characteristics considered inherent in men and women). Gender analysis makes it possible to determine the actual situation of women and men and/or their groups, identify their needs and interests in the relevant area/industry or in solving the problem for which the normative legal act is being prepared; determine the direct and/or indirect impact of the normative legal act on different groups of the population. Normative legal acts related to human rights and freedoms defined by the Constitution and legislation of Ukraine directly impact different groups of women and men. The instruction also contains definitions of terms: "gender," "sex," "gender-neutral approach," "gender-sensitive approach," and "practical gender needs."

Інструкція встановлює загальні вимоги щодо застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів з метою реалізації положень Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків ". Ґендерний підхід - стратегія, що забезпечує врахування інтересів і досвіду жінок та чоловіків як невід’ємної складової планування, реалізації, моніторингу та оцінювання політики і програм у політичній, економічній, культурній і соціальній сферах для отримання жінками та чоловіками рівних благ. Такий ґендерний підхід дає змогу виявити відмінності у впливі та забезпечити врахування в законодавстві потреб та інтересів різних груп населення. Впровадження гендерного аналізу у формування державної політики пов'язане, зокрема, з необхідністю подолання підходу, за якого ґендерна рівність розглядається як рівне ставлення до всіх громадян незалежно від соціальних чи інших обставин. Водночас рівність означає забезпечення рівних можливостей доступу до державних гарантій для всіх громадян незалежно від статі, віку, інвалідності, місця проживання, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, мови, належності до маломобільних груп населення або інших ознак. Ефективність реалізації державної політики залежить від якомога повнішого врахування унікальних та відмінних фізичних, соціальних, економічних характеристик і життєвого досвіду різних соціально-демографічних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців. Гендерний аналіз - вивчення відмінностей між жінками та чоловіками в умовах, потребах, рівнях участі, доступу до ресурсів та управління ними, повноваженнях у прийнятті рішень тощо, зумовлених усталеними в суспільстві гендерними ролями (нормами, очікуваними моделями поведінки, діяльністю, характерними рисами, що вважаються притаманними для чоловіків/жінок). Гендерний аналіз дає змогу визначити фактичне становище жінок і чоловіків та/або їхніх груп, виявити їхні потреби та інтереси у відповідній сфері/галузі або у вирішенні проблеми, на розв'язання якої готується нормативно-правовий акт; визначити прямий та/або опосередкований вплив нормативно-правового акта на різні групи населення. Нормативно-правові акти, що стосуються прав і свобод людини, визначених Конституцією та законодавством України, безпосередньо впливають на різні групи жінок і чоловіків. Інструкція також містить визначення термінів: "ґендер", "стать", "гендерно-нейтральний підхід", "гендерно-чутливий підхід", "практичні гендерні потреби".

Постанова "Питання проведення ґендерно-правової експертизи", Кабінет Міністрів України (Resolution "Issues of Gender Legal Expertise") (2017)

Gender discrimination

This Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine defines the procedure for the Ministry of Justice’s gender-based expert legal review of current legislation and draft legislation (–“review”). The Ministry of Justice may conduct a review itself or engage experts from state bodies, enterprises, representatives of scientific institutions, public associations, international organizations upon agreement. The review checks the developers and writers of the law compliance with ensuring equal rights and opportunities for women and men and the requirements of the "Instruction on the integration of gender approaches in the development of normative legal acts." The Resolution also introduced the possibility and procedure for expert legal gender review. The Ministry of Justice will explain the results of the expert legal review in its legal report , which must contain an analysis of the presence or absence of discriminatory provisions. If there are provisions that do not comply with gender equality, The Ministry of Justice submits proposals to eliminate the provisions of the current legislation or the need to revise the draft legal act.

Ця постанова Кабінету Міністрів України визначає порядок проведення Міністерством юстиції ґендерно правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів (далі - "експертиза"). Мін'юст може проводити експертизу самостійно або залучати в установленому порядку фахівців державних органів, підприємств, установ, організацій, а також представників наукових установ, громадських об’єднань та міжнародних організацій. Під час експертизи перевіряється дотримання розробниками та авторами законопроектів принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та вимог Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів, затвердженої Мінсоцполітики. Постановою також запроваджено можливість та процедуру проведення гендерно-правової експертизи законодавства. Результати проведеної правової експертизи нормативно-правового акта Мін'юст викладає у висновку, який має містити аналіз інформації про наявність чи відсутність дискримінаційних положень. У разі виявлення положень, які не відповідають принципам гендерної рівності, Мін'юст подає пропозиції щодо усунення таких положень з чинного законодавства або щодо необхідності доопрацювання проекту нормативно-правового акта.

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 63, 176-177: заборона надурочних робіт для жінок, а також пільги вагітним і жінкам, які мають дітей (Labor Code, arts. 63, 176-177: overtime work rules for pregnant women, women with young children) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 63 of the Code of Labor Laws prohibits overtime work for pregnant women and women with children under the age of three. This rule is meant to protect women, but at the same time it makes them vulnerable to discrimination. The direct application of this rule violates women's right to freely choose their work, restricts women's access to jobs for which additional payment is provided (for example, under the hourly payment system, overtime work is paid at doubled hourly rate), and can also inhibit women’s career and professional growth. In addition, such a prohibition leads to the unofficial, unsanctioned employment of women in such types of work, which leads to women lacking legal protection and adequate wages. Articles 176-177 determine that women are not allowed to work on nights or weekends. These articles also prohibit employers from sending pregnant women and women with children under three on business trips. Women with children aged three to fourteen, or children with disabilities cannot work overtime, and they cannot be sent on business trips without their consent. These rules also apply to men with children, but only if they are raising them without a mother permanently or long-term (for example, the mother is receiving long-term medical care). This approach discriminates against both men and women, and further reinforces stereotypes that child care is exclusively a woman's duty. For violations of these prohibitions, the Code of Labor Laws provides for fining the employer the amount of the minimum wage for each such violation (currently 6,700 hryvnias).

Статтею 63 Кодексу законів про працю забороняється надурочна робота вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Це правило покликане захистити жінок, але водночас воно робить їх уразливими до дискримінації. Пряме застосування цієї норми порушує право жінок на вільний вибір роботи, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці (наприклад, за погодинної системи оплати праці понаднормова праця оплачується у подвійному розмірі годинної ставки), а також може перешкоджати. кар'єрному і професійному росту жінки. Крім того, така заборона призводить до неофіційного незаконного працевлаштування жінок на такі види робіт, що призводить до того, що жінки не мають правового захисту та належної оплати праці. Статті 176-177 визначають, що жінки не можуть працювати у нічний час та у вихідні дні. Ці статті також забороняють роботодавцям направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть працювати понаднормово, а також направлятися у відрядження без їх згоди. Ці правила поширюються і на чоловіків, які мають дітей, але тільки в тому випадку, якщо вони виховують їх постійно або тривалий час без матері (наприклад, мати перебуває на тривалому лікуванні). Такий підхід дискримінує як чоловіків, так і жінок і ще більше зміцнює стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком. За порушення цих заборон Кодексом законів про працю передбачено накладення штрафу на роботодавця в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення (зараз це 6700 гривень).

Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256", № 1254 2017 (Invalidation of Heath Order No. 256) (2017)

Employment discrimination, Gender discrimination

This Order invalidated Order No 256, which listed heavy work and work with harmful and dangerous working conditions in which the employment of women was prohibited. Order No 256’s list of prohibited work for women included 70 types of work and 558 professions. Among the priority factors were the physical stress associated with lifting and carrying loads, forced working posture, vibration, and other similar tasks that could affect a woman's body and reproductive health. The following types of professions were prohibited for women: the well-paid professions of a subway driver, a motorist on a ship, and long-distance bus driver. In addition, the Law of Ukraine 'On Organization of Labor Relations under the Martial Law' specifies that during the period of martial law, the employment of women (except for pregnant women and women with a child under one year of age) is allowed for heavy work with their consent and in jobs with harmful or dangerous working conditions, including underground works. Invalidating Order No 256 is a positive step because (i) no one has the right to determine what a person should study for and where they should work; (ii) the Constitution of Ukraine stipulates that no one may be discriminated against based on gender, age, religion, etc.; (iii) Order 256’s now-defunct prohibitions deprived women of social protections because, for example, in practice, women unofficially worked in the positions they considered necessary in violation of the Law. This, in turn, led women not receiving salaries equal to men’s because women could not be officially employed.

Цим наказом визнано таким, що втратив чинність, Наказ № 256, який містив перелік важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких заборонялося застосування праці жінок. До списку заборонених Наказом № 256 робіт для жінок увійшли 70 видів робіт і 558 професій. Серед пріоритетних факторів були фізичні навантаження, пов'язані з підйомом і перенесенням вантажів, вимушеною робочою позою, вібрацією та іншими подібними завданнями, які можуть вплинути на жіночий організм і репродуктивне здоров'я жінки. Для жінок були заборонені такі види професій: високооплачувані професії машиніста метрополітену, моториста на кораблі, водія автобуса далекого прямування. Крім цього, Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що на період дії воєнного стану допускається прийняття на роботу жінок (крім вагітних і жінок, які мають дитину віком до одного року) на важких роботах за їх згодою та на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, у тому числі на підземних роботах. Визнання недійсним Наказу № 256 є позитивним кроком, оскільки (I) ніхто не має права визначати, де людина має навчатися і де працювати; (II) Конституція України визначає, що ніхто не може бути дискримінований за ознакою статі, віку, віросповідання тощо; (III) заборони Наказу № 256, які тепер не діють, позбавляли жінок соціального захисту, оскільки, до прикладу, на практиці жінки неофіційно працювали на посадах, які вони вважали необхідними, всупереч Закону. Це, у свою чергу, призводило до того, що жінки не отримували заробітну плату на рівні заробітній платі чоловіків, оскільки жінки не могли бути офіційно працевлаштовані.

Закон України "Про відпустки" (№ 504/96-ВР), (Law of Ukraine 'On leave' No 504/96-ВР of 1996) (1996)

Employment discrimination

The Law provides a number of benefits and guarantees for women. In particular, annual basic and additional full-time leave in the first year of work is provided to employees after six months of continuous work at the enterprise, institution, or organization. However, until this term, such leave may be granted to women (at their request) before or after maternity leave, as well as to women who have two or more children under the age of 15 or a child with a disability. Also, mentioned above categories of women have the right to receive annual leave at their request at a time convenient for them. The Law also guarantees women's right to leave in connection with pregnancy and childbirth (this means that women shall be granted a paid maternity leave for 70 calendar days before childbirth and for 56 calendar days after childbirth, counting from the day of childbirth). According to amendments to the Law, a child's father, after the end of maternity leave, can use childcare leave (parental leave) until his child reaches the age of three. In addition, a man whose wife has given birth to a child has the right to a one-time paid paternity leave of up to 14 calendar days after the birth of the child. These changes were introduced in the year 2021 by the Law of Ukraine 'On Amendments to Certain Legislative Acts Concerning Ensuring Equal Opportunities for Mothers and Fathers to Care for a Child'. Such a step brings Ukraine closer to the policy of gender equality. Both women and men have the same rights and responsibilities regarding the upbringing of their children.

Закон передбачає ряд пільг та гарантій для жінок. Зокрема, щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості в перший рік роботи надаються працівнику після шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації. Але до цього терміну така відпустка може надаватися жінкам (за їх бажанням) до або після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Також вищезазначені категорії жінок мають право на отримання щорічної відпустки за їх бажанням у зручний для них час. Закон також гарантує жінкам право на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (це означає, що жінкам надається оплачувана відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів). Відповідно до змін до Закону, батько дитини після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами може використати відпустку по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку. Крім цього, чоловік, дружина якого народила дитину, має право на одноразову оплачувану відпустку по догляду за дитиною тривалістю до 14 календарних днів після народження дитини. Ці зміни були внесені у 2021 році Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька щодо догляду за дитиною". Такий крок наближає Україну до політики гендерної рівності. І жінки, і чоловіки мають однакові права та обов'язки щодо виховання дітей.

Наказ Міністерства соціальної політики України "Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі" №345 (Order on appeals of gender discrimination No. 345 of 2012) (2012)

Gender discrimination

The Expert Council on issues of consideration of appeals on facts of discrimination on the basis of gender (hereinafter “the Expert Council”), which was created under the Ministry of Social Policy of Ukraine with the purpose of responding to complaints and appeals from citizens regarding gender discrimination. Discrimination is when an individual and/or a group of individuals suffers from a gender-based restriction on the recognition, exercise, or enjoyment of rights and freedoms in any form established by the Law of Ukraine 'On the Principles of Preventing and Combating Discrimination in Ukraine', except for cases in which such restriction has a legitimate, reasonably justified aim that is achieved in an appropriate and necessary way. The main tasks of the Expert Council are: (i) evaluating appeals based on gender discrimination by executive authorities, local authorities, non-governmental organizations, and citizens with the aim of providing an expert assessment and taking appropriate measures; (ii) preparing proposals for legislative amendments in order to ensure compliance with protecting equal rights and opportunities for women and men; (iii) preventing all forms of gender discrimination, etc. Most of the appeals considered by this body concern discriminatory advertising (sexist outdoor advertising on the streets of Ukrainian cities). At the same time, the creation of the Expert Council does not guarantee its effectiveness. According to the Order No 345: (i) there is no effective enforcement mechanism for the decisions of the Expert Council (it only provides recommendations to authorities and other entities regarding the elimination of violations and appropriate response measures); (ii) the decisions of the Expert Council are advisory and not binding in nature; (iii) Ukrainian law does not impose liability for failure to comply with decisions of the Expert Council. In addition, there is almost no information in the media about the activities of the Expert Council. Consequently, many citizens are not aware of the existence of this state body and how to contact it.

З метою реагування на скарги та звернення громадян за фактами дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України було створено Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі (надалі — "Експертна рада"). Дискримінація за ознакою статі означає ситуацію, за якої особа та/або група осіб зазнає обмежень у правах і свободах в будь-якій формі, встановленій Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Основними завданнями Експертної ради є: (I) оцінка звернень щодо гендерної дискримінації від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, громадян з метою надання експертної оцінки та вжиття відповідних заходів; (II) підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства з метою забезпечення захисту рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; (III) запобігання будь-яким формам гендерної дискримінації тощо. Більшість звернень, розглянутих цим органом, стосуються дискримінаційної реклами (зовнішньої сексистської реклами на вулицях міст України). Водночас, створення зазначеного органу не говорить про його ефективність, оскільки (I) відсутній ефективний механізм виконання рішень Експертної ради (вона лише надає рекомендації органам влади та іншим установам усунути відповідні порушення та вжити відповідні заходи); (II) рішення цього органу мають рекомендаційний, а не обов’язковий характер; (III) законодавством України не передбачена відповідальність за невиконання рішення Експертної ради. Крім цього, у медіапросторі майже відсутня інформації про діяльність Експертної ради у зв’язку із чим багато громадян не обізнані про факт існування такого органу та можливості звернення до нього.

Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (No. 2866-IV) (On Ensuring the Equal Rights and Opportunities for Women and Men) (2005)

Employment discrimination, Gender discrimination, Gender-based violence in general, Sexual harassment

The Equal Opportunities Act of Ukraine (the “Act”) provides the legal framework for men and women’s parity in all spheres of social life through providing legal support for equal rights and opportunities, removal of gender-based discrimination, and prevention of imbalance between women’s and men’s opportunities in implementing the rights granted to each of them by the Constitution and other laws. The Act defines “equal rights” as the absence of gender-based restrictions or privileges. The Act provides that government regulatory bodies must ensure equal rights for men and women in elections, civil service, employment and career, social security, entrepreneurial activity, and education. The Act prohibits gender-based violence (which is defined as “actions directed at persons through their sex, stereotyped widespread customs or traditions or actions that relate predominantly to persons of a determined sex and create physical, sexual, psychological or financial damage or suffering”) and sexual harassment (defined as "sexual actions of a verbal or physical nature, which may humiliate or insult the person who is dependent on the perpetrator for work, official, financial or other reasons"). Exceptions to the prohibition of gender discrimination include when restrictions or privileges have a legitimate, objectively justified goal achieved with appropriate and necessary methods. Violation of the Act can result in the issuance of a limitation order to temporarily restrict the rights of the offender and protect the rights of the victim, including prohibiting the offender from residing with the victim, approaching the victim within a certain distance, and restricting telephone calls or other communication with the victim.

Закон України «Про рівні можливості» («Закон») створює правові основи рівності чоловіків і жінок у всіх сферах суспільного життя шляхом правового забезпечення рівних прав і можливостей, усунення дискримінації за ознакою статі та запобігання дисбалансу між можливостями жінок та чоловіків у реалізації прав, наданих кожному з них Конституцією та іншими законами. Відповідно до Закону «рівність прав» означає відсутність обмежень або привілеїв за ознакою статі. Закон передбачає, що рівні права чоловіків і жінок забезпечуватимуться у виборчому процесі, державній службі, працевлаштуванні та кар’єрі, соціальному забезпеченні, підприємницькій діяльності та освіті. Рівність забезпечується через відповідні державні/регулюючі органи. Закон забороняє гендерне насильство (діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов’язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті) та сексуальні домагання (дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування). Винятки, в яких можлива законна неріівність: коли обмеження чи привілеї мають законну об’єктивно виправдану мету, методи досягнення якої є доцільними та необхідними. Порушення Закону тимчасового обмеження прав правопорушника (цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність згідно із законом) та захисту прав потерпілого, у тому числі заборони потерпілому проживати з потерпілим за місцем проживання, наближатися до потерпілого до певна дистанція та обмеження телефонних розмов чи іншого спілкування з жертвою.

Конституція України (No. 254к/96-ВР) (Constitution of Ukraine) (1996)

Employment discrimination, Forced and early marriage, Gender discrimination

Article 24 of Ukraine’s Constitution prohibits privileges and restrictions based on sex (and other grounds), and requires equal opportunities for women and men in socio-political and cultural activities, access to education, work and remuneration, and pension privileges. It also mandates special measures for labor protection, women’s health, and creating conditions enabling women to combine work and maternity. Article 51 provides that marriage is based on the free consent of a woman and a man. Each spouse has equal rights and responsibilities in marriage and family. Consent is valid if it is a person's exercise of free will, with consideration of attending circumstances.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що не може бути встановлено привілеїв чи обмежень за статтю чи за іншими ознаками, а також гарантується, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Статтею 51 встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї. Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Domestic Case Law

Cправа №815/4612/15 (Case No. 815/4612/15) адміністративного суду у складі Верховного Суду (Administrative Cassation Court within the Supreme Court ) (2019)

LGBTIQ

Officials of the Odessa City Council sued the head of the organizing committee of "Odessa Pride-2015" (a multi-day queer festival and peaceful meeting in support of human rights for everyone, regardless of sexual orientation and gender identity scheduled for August 2015), in order to limit the right of this organization to peaceful assembly by banning their mass public events, namely gatherings, rallies, pickets, demonstrations meetings, etc., in the center of Odessa. The claim was based on the fact that although the organizers of "Odessa Pride-2015" sent a notification letter containing the date of the event in advance (as required in Article 39 of the Constitution of Ukraine), there was no detailed information about the nature of the planned peaceful assembly, place, time, routes, etc., which made it impossible for local authorities and law enforcement agencies to take necessary measures in the interests of public order to prevent riots or crimes. The first-instance court partially satisfied the claim, finding that the equality march of the LGBTQ community could create a real danger and threat to public order in the city. The appellate court left this decision unchanged. However, the Supreme Court overruled the decisions of the courts of the previous instance, noting that in order to restrict the right to assemble peacefully, the court must be convinced of the reality of a possible threat and such reality must be confirmed by relevant evidence. Given that there was no such evidence in this case, the courts of previous instances wrongfully restricted the defendant's constitutional right to peaceful assembly. This case is important because it affirms the right of marginalized people to peacefully assemble in celebration of their identity and humanity without undue state interference.

Чиновники Одеської міськради подали до суду на голову організаційного комітету "Одеса Прайд-2015" (багатоденний квір-фестиваль і мирний мітинг на підтримку прав людини для всіх, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, запланований на серпень 2015 року), з метою обмеження права цієї організації на мирні зібрання,, шляхом заборони проведення масових публічних заходів, а саме зборів, мітингів, пікетів, демонстраційних мітингів тощо в центрі Одеси. Позов обґрунтовувався тим, що хоча організатори "Одеса-Прайд-2015" заздалегідь надіслали лист-повідомлення із зазначенням дати проведення заходу (як того вимагає стаття 39 Конституції України), однак в ньому не було детальної інформації про характер запланованого мирного зібрання, місце, час, маршрути тощо, що унеможливило вжиття органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами необхідних заходів з метою підтримання громадського порядку та запобігання заворушенням чи злочинам. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, встановивши, що марш рівності ЛГБТК-спільноти може створити реальну небезпеку та загрозу громадському порядку в місті. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Проте, Верховний Суд скасував рішення судів попередньої інстанції, зазначивши, що для обмеження права на мирні зібрання суд має переконатися в реальності можливої загрози і така загроза має бути підтверджена відповідними доказами. Враховуючи відсутність таких доказів у цій справі, суди попередніх інстанцій неправомірно обмежили конституційне право відповідача на мирні зібрання. Цей випадок важливий, оскільки він підтверджує право груп (спільнот), які зазнають дискримінації, мирно збиратися для святкування своєї ідентичності та людяності без неправомірного втручання держави.

International Case Law

Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine) European Court of Human Rights (Європейський суд з прав людини) (2013)

Gender discrimination, International law

The applicant intended to change her patronymic (this term means a part of a personal name was traditionally derived from the name of the father of the person concerned) to disassociate herself from her biological father and associate herself more closely with her stepfather and half-brother. Despite the fact that the woman successfully changed her surname to the surname of her stepfather, she was not allowed to change her patronymic. The authorities' main argument was that new legislation prohibited such a change, which the applicant argued was an illegal and unjustified restriction of her rights. She appealed the decision to the local court, which concluded that the state authorities acted in accordance with the law, after which a change of a patronymic was only legally possible when the father of the person concerned had previously changed his forename. The appellate court and the Higher Administrative Court upheld the decision of the first-instance court. The woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”), alleging that there was a violation of her right to private and family life under Article 8 of the Convention on Human Rights. The ECtHR drew attention to the fact that the Ukrainian legislation regulating change of a forename or surname was flexible, but did not provide sufficient reasons for the restrictions on changing the patronymic. Thus, the ECtHR held that authorities failed to comply with their obligations under Article 8 of the European Convention on Human Rights by denying her right to change the patronymic, which was an important aspect of woman`s private and family life. In the most recent version of the Civil Code, the right to change one`s patronymic is established without restriction.

Заявниця мала намір змінити своє по батькові (цей термін означає частину особистого імені, що традиційно походить від імені батька відповідної особи), щоб відмежуватися від свого біологічного батька та більш тісно пов’язати себе із вітчимом та неповнорідним братом. Незважаючи на те, що заявниця успішно змінила своє прізвище на прізвище свого вітчима, їй не дозволили змінити по батькові. Основним аргументом уповноважених осіб було те, що нове законодавство забороняло таку зміну, що, на думку заявниці, було незаконним та необґрунтованим обмеженням її права. Жінка оскаржила відмову до місцевого суду, який дійшов висновку, що державні органи діяли у відповідності до закону, який визначав, що зміна по батькові можлива тільки у тому випадку, коли батько такої особи попередньо змінив своє ім’я. Суди апеляційної інстанції та Вищий адміністративний суд залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”), стверджуючи, що мало місце порушення її права на приватне та сімейне життя відповідно до статті 8 Конвенції з прав людини. ЄСПЛ звернув увагу на те, що українське законодавство, яке регулювало зміну імені чи прізвища було гнучким, але не містило достатніх підстав для обмежень щодо зміни по батькові. Таким чином, ЄСПЛ постановив, що органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, відмовивши їй у праві змінити по батькові, яке було важливим аспектом приватного та сімейного життя жінки. В останній редакції Цивільного кодексу право на зміну по батькові встановлено без обмежень.